Перша світова війна.
Ернест Хемінгуей, 18 років. Річка Пьева — лінія фронту. 8 червня 1918 року, вночі, доставивши на передову продукти, Ернест умовив одного з солдатів дати йому гвинтівку, після чого вистрілив у бік ворога. На австрійській стороні прокинулися і відповіли. Почалася перестрілка. У цій бійні він побачив, як попереду впав італійський солдат. Перевіряючи воронки і траншеї, повзаючи під австрійським вогнем, Хемінгуей знайшов пораненого, солдат був без свідомості. А навколо м'ясорубка: прожектори, кулемети і снаряд, який вибухнув у трьох кроках від нього. Дорога назад, якісь двісті метрів, раптово перетворилися на кілометри. Він був поранений, але продовжував повзти, не забуваючи італійця, який, на жаль, був вже мертвий. Лікарі довго будуть дивуватись і повторювати: «цього не може бути», коли налічать у Ернесті 227 ран.

«Шекспір і компанія» — знаменитий у Парижі, книжковий магазин Сільвії Біч. Тут Ернест познайомився з багатьма письменниками. Наприклад, Джеймс Джойс, якому навіть допоміг. Річ у тому, що роман Джойса «Улісс» був заборонений цензурою, як в Англії, так і в США. Сільвія Біч на свої гроші віддрукувала «Улісс» і заочно знайшла покупців у Америці. Але першу партію роману зловили на митниці у Нью-Йорку і, звичайно ж, спалили. Хемінгуей запропонував допомогу, сказавши: «Дайте мені 24 години». Він придумав контрабандне сальто: відправити тираж до Канади, де цензура не поспішала бракувати Джойса, і вже звідти малими партіями завозити примірники у США.

Шикарна ресторація. Вишукане суспільство. Чорні смокінги і ризиковані вечірні сукні. Фіцджеральд Скотт, відомий американський письменник, з якоюсь лакейською заздрістю, прошепотів: «Багаті не схожі на нас з вами». Ернест сплюнувши на підлогу, відповів: «Правильно, у них більше грошей».

На лозаннській конференції Хемінгуей вперше побачив Муссоліні. Диктатор, до речі у минулому репортер, напружено читав якусь книгу. Ернест підкрався і сподіваючись на сенсацію зазирнув — і ледве не засміявся. Книга виявилася французько-англійським словником, та й ще догори ногами.

Випадок у Іспанії.
Ернест, підвипивши, почав умовляти приятелів вийти на арену і перевірити себе. Ризикнув тільки комік, який теж випив, Дональд Стюарт. Бик, хоч і молодий, але швидко відправив Стюарта на землю. Ернест кинувся на допомогу. Натовп вибухнув криком, коли «грінго» притиснув бика до піску.

На боксерському матчі,ув напівсередній вазі, зійшлися: чемпіон Шарль і претендент Траві. Проте після зважування виявилось, що Шарль важче за суперника, і вельми істотно. За справу узялися менеджери... Нічого не поробиш, довелося Траві виходити на бій. Дев'ять раундів суперники молотили один одного з перемінним успіхом, але десятий був переломний: Шарль загнав Траві у куток і почав «вбивати». Хвиля обурення пробігла по залу, вимагали припинити. Але секунданти Траві викидати білий рушник, не поспішали. І тут, розштовхуючи людей, лаючись, на рингу з'являється Хемінгуей, мало того, вступає в бій. Париж ще довго гомонів, згадуючи, як Ернест врятував Траві.

Біміні, острів в 45 милях східніше Маямі. Жителі острову косо поглядали на чужаків багатіїв, більше того, вони бачили у них рибалок-конкурентів. Хемінгуей знайшов вихід, запропонувавши всім незадоволеним боксерський бій, при цьому уточнив: якщо хто витримає з ним три раунди, отримає 250 дол. Бої проходили вечорами і, не дивлячись на довгі черги охочих, ніхто не витримував. Ернест всіх відправляв «під свідомість». Якраз у цей момент на острові відпочивав Том Хіні, чемпіон Британії у важкій вазі. Депутація місцевих рибалок попрямувала до нього. Він погодився. Ніяких несподіванок не відбулося, бій затягнувся, і десь після п'ятого раунду Хіні сказав: «Це нецікаво, нудно і дуже безкоштовно. Треба закінчувати». Ернест погодився.

Зимою 1949 року Хемінгуей був в Італії, гостював у графа Карло. Компанія полювала. Увечері сиділи біля каміну, грілися і сушилися. Хемінгуей, оглядаючи мисливський будиночок, на кухні побачив «диво», довелося спітніти ненароком. Дівчина — бліда, смуглява, довгонога — безуспішно розчісувала пальцями довге темне волосся, сплутане після дощу. Хемінгуей, «завжди чоловік», дістав з кишені гребінець, швидко розламав його і з посмішкою другу частину віддав дівчині. Це була Адріана Іванчич, 19 років, аристократка. Її обличчя Хемінгуей віддав героїні роману «За річкою, у затінку дерев». Ця дівчина зіграла, мабуть, найголовнішу жіночу роль у житті Хемінгуея. Між ними не було ліжка, зате було щось інше, якесь глибоке відчуття єднання. Саме після зустрічі з Аріадною Хемінгуей знову відчув енергію, раптовий приплив сили, який вивів його з творчої депресії. І він почав писати свою знамениту повість «Старий і море», за яку дещо згодом отримав Нобелівську премію.

У 1959 році гаванський аеропорт був забитий людьми. Зустрічали Ернеста Хемінгуея. Не обійшлося і без репортерів, які дуже хотіли дізнатися: що він думає про конфлікт між Кубою і США. Хемінгуей сумно мовив:
--Мені дуже шкода, але Куба тепер, моя друга Батьківщина — і поцілував кубинський прапор.
Фотографи, аж підстрибуючи від радощів, почали благати його зробити дубль поцілунку. Ернест іронічно посміхнувся.
--Я сказав, що я став кубинцем, але не актором.